НОВИНИ

Добросерді лучани «всиновили» 90-річного безхатька, якого цураються троє дітей (відео)

Добросерді лучани «всиновили» 90-річного безхатька, якого цураються троє дітей (відео) 10 Вересня 2019

Про нерядовий випадок, коли абсолютно чужа людина прихистила престарілого бездомного, від якого відмовилися рідні діти, розповіли і на центральному ТБ.

У Луцьку самотньо вештався вулицями міста 90-річний дідусь із Одещини, від якого відцуралися рідні. Старенький привернув увагу перехожих біля залізничного вокзалу, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.

Розгублений та одинокий – таким його побачила біля своєї роботи пані Алла. Після кількох годин знайомства жінка вирішила, що лишити на вулиці старенького вона не може, і на кілька днів діда Степана забрала до себе. «Я відчула душею, що то людина добра, що вона нас не скривдить. Просто шкода як людину», – пояснила Алла Куманська.

Безхатька вона помітила разом із колегою по дитсадку. «Трусився. В целофанових пакетиках на ногах, туфлі на п’ять розмірів більші, такий закутаний у піджак», – пригадує колега Наталія Грицюк. Дідуся жінки нагодували і помили. «Він тільки дякував, дякував», – кажуть жительки Луцька, які перейнялися долею літнього чоловіка.

Їм старенький розповів, що йому 90 років, жив на Одещині, працював на шахті і має троє дітей. Правда, про них розказує неохоче. «Діти є, але від тих дітей, крім смутку, нічого немає», – каже Степан Мороз. Як і коли потрапив з Одещини на Волинь за сотні кілометрів – пам’ятає не дуже: «Не можу навіть відповісти, як я тут. Їхав я і електричкою, і поїздом».

Журналісти спробували розшукати дочок Степана Андрійовича. Одна з них, Ірина, мешкає у Нововолинську. Однак за пів дня двері ніхто так і не відчинив. Сусіди кажуть, що жінка відлюдькувата, живе самотньо і майже ні з ким не спілкується. За фото дідуся впізнають – кажуть, бачили його, але всього кілька разів: «Невисокий такий, худенький. І на плечі завжди щось ніс до неї, але то вже давно я його бачила».

Іншу доньку, Ольгу, намагаємося відшукати уже на Одещині, але і там двері не відчиняють. Місцева прибиральниця розповідає, що та теж живе самотньо, а на батька свого ображена: «Вона на нього обізлилася, що він гарну квартиру розміняв, її сюди в село. Він до неї кілька разів стукав, а вона кричить: іди звідсіля, я тобі не відчиню».

Де живе син і скільки у дідуся внуків – невідомо. За кілька днів ми вирішили його провідати. Старенький досі мешкає у пані Алли – зустріли його на лавочці біля будинку. Дід Степан, мружачись від сонця, коротко розповідає про своє теперішнє життя. «Тут за мною доглядають, як за дитиною».

Те, що дізнаємося від пані Алли, приголомшує. «Ми вирішили, якщо він не проти, то хай побуде в нас. Готові бути опікунами дідуся», – каже Алла Куманська. Мама Алли зі сльозами на очах розповідає: така добра її донька змалечку, і вчинити інакше вона просто б не змогла. «Я б такого, певно б, не зробила. Помагаю все рівно, вона мене слухає, я її слухаю», – каже Валентина Горбач.

У соцслужбах жінці обіцяють допомогти з документами. Випадок, коли безхатька прихистили чужі люди, усіх неабияк здивував. Алла ж переконана, що дідуся Степана вона зустріла недаремно. Жінка вірить: за це Бог їй віддячить і допоможе вилікувати 17-річну доньку, яка з дитинства хворіє.

^ Наверх