НОВИНИ

Заради українців вони спали на підлозі й жили без меблів та води

Заради українців вони спали на підлозі й жили без меблів та води 7 Листопада 2018

Марк та Ронда Блессінги – типові американці із ковбойського штату Техас. Жили у невеличкому місті Шугар Ленд (Цукрова Долина) поблизу Х’юстона. У 1977 році одружилися, згодом у них народились дочки – Брія, Ліндсі та Кріста.

1991 рік докорінно змінив їхнє життя, бо дізналися про країну на іншому березі океану. Не знаючи абсолютно нічого про Україну, вони приїхали сюди допомоги українцям. Життя американців в Україні складалось не найкраще: спали на підлозі, в кімнаті не було меблів, у кранах – води. А в подружжя – три неповнолітні доньки, найменшій із яких – п’ять. Але не втекли. Витримали.

«Бог покликав – і ми поїхали»

За словами сімейства, Бог послав у їхні серця любов і бажання молитися за людей, які жили в Україні. Про своє рішення відразу повідомили громаді своєї церкви, продали усі речі, і 1992 року усією сім’єю (а це 13-річна Брія, 10-річна Ліндсі та 5-річна Крісті) переїхали в Україну. Спочатку планували жити в Ялті, згодом зрозуміли, що це має бути Луганськ. А потім переїхали у Львів. Там допомагали церквам християнським учнівством, що за радянських часів було заборонено.

«Ми думали, що приїхали сюди на рік або два, – розповідає Ронда Блессінг. – Але ось уже 25 років ми мешкаємо в Україні».

«Сподобалося, як нас зустріли в цій країні, – розповідає Марк Блессінг. – Попри «сірість» в Луганську нас усе дивувало: нова країна, нові люди, нова їжа, особливо базарна. В США такого не знайти – просто посеред вулиці продавали м'ясо та готові страви, на кшталт корейської моркви».

Марк та Ронда Блессінги з дітьми

Кажуть, культура Сходу та Заходу України у 90-х була цілковито різною. Перше, що помітили, – те, як люди спілкувалися, віталися з ними, у Львові відчували доброзичливість, якої в Луганську не вистачало.

«Львів’яни з перших хвилин спілкування були дуже відкриті до нас, – каже Марк. – У Луганську ми чули практично російську мову, тому вивчити українську було надскладним завданням. На Сході ми були змушені розуміти основні фрази російською, і це стало проблемою у Львові: у ті роки нас ігнорували через російську мову. Але глобальної різниці між містами – такого не було».

Ронда Блессінг з донькою

Американській родині від самого початку було складно вивчати іноземну, особливо для Ронди – матері сімейства. Перші 10 років в Україні жінка навчала доньок англійської, не мала нагоди вчити та практикувати українську мову. Був страх, бо робили чимало помилок, але це не заважало подружжю вільно гуляти містом, робити покупки та займатися іншими справами.

«Я завжди кажу, що чистою українською ми розмовлятимемо лише на небі. Чому? Бо, щоб її вивчити, потрібне вічне життя», – усміхається Марк.

«В Америці такого нема»

Уся сім’я – музична. Марк – професійний музикант-саксофоніст, чотири роки грав у техаському рок-гурті. Ронда співала у церковному хорі. Їхні доньки теж співають і володіють музичними інструментами. Найстарша – Брія, сьогодні відома львівська виконавиця.

Марк та Ронда Блессінги з дітьми фото 1

У рідному Х’юстоні Ронда працювала у бухгалтерській фірмі та банку. Згодом залишила роботу, щоб більше уваги приділяти своїм дітям. В Україні продовжила навчати дітей, як у школі. Це була домашня школа, яка у США дозволена. Марк працював комп’ютерним інженером в маленьких комп’ютерних фірмах Х’юстона. Усією сім’єю часто ходили до церкви, Марк був викладачем богослов'я у біблійній церкві для дорослих. Разом співали у хорі.

Життя в обох країнах не намагаються порівнювати, сприймають усе таким, яким воно є. Кажуть, що українці – люди, які цінують відпочинок, вміють просто, без причини гарно проводити час, гуляти, ходити на каву.

Ронда Блессінг

«В Америці усе по-інакшому, – каже Марк. – Якщо йди гуляти – потрібна певна ціль: йдемо конкретно туди, конкретно для того. Але гуляти без причини набагато цікавіше, тому і життя в Україні спокійніше, простіше. В Америці заведено поважати особистий простір людей, тому не можна стояти надто близько, поруч з іншою людиною, – тому що їй може бути не комфортно та не приємно. В Україні усе навпаки, особливо в чергах».

Про сімейні традиції та благодійність

«Усі наші традиції пов’язані зі святами, особливо Різдвяними, – розповідає Ронда. – Вдома ми підтримуємо наші американські традиції, у церкві святкуємо більше українських свят. В Америці у нас була традиція готувати вечерю разом і вечеряти разом. Ми намагаємось дотримуватись таких традицій, бо вважаємо їх важливими».

«Любимо усією сім’єю відпочивати в Карпатах, – каже Ронда. – Це теж маленька традиція. В Карпатах найкраще відчувати дух України».

Марк та Ронда Блессінги

12 років тому у селі в Яворівському районі придбали маленьку хатину – повністю перебудували її, тепер це великий будинок, але ремонт триває. Хочуть, щоб там були місця для понад 30 гостей, для дитячих таборів на літо, місце для проведення церковних семінарів. Будують у селі Центр служіння.

Уже багато років працює в дитячих будинках, люблять бавитися з дітлахами. Брія, Ліндсі та Кріста регулярно ведуть служіння у церкві, співають там, вивчають Біблію з молодими дівчатами. Брія створила організацію «Lviv abolitionists», яка об’єднує ініціативних небайдужих людей з активною життєвою позицією та волонтерів з метою протидії торгівлі людьми в Україні. Час від часу ми допомагають нужденним людям на вулицях Львова.

Про Майдан, АТО та громадянство

Наприкінці 2013-го року, уся сім’я підтримувала ідеї Майдану, стояли з усіма біля пам’ятника Шевченку. Сестри були активними учасниками доленосних для України подій в Києві. Марк та Ронда забороняли дівчатам їхати на Майдан, але не змогли втримати їх. Кажуть, боялися лише депортації, тому дівчата приховували, що там були. «Страждала наша країна, і вони не могли сидіти вдома і нічого не робити», – каже Ронда.

Марк та Ронда Блессінги з дітьми фото 2

Але згодом, після зміни влади в країні змогли про це сказати. В країні почалась війна, вони не повернулися в США, а навпаки: почали ще більше допомагати Україні, останні три роки їздять в АТО. «Важко описати емоції, коли бачиш зруйновані вулиці, коли чуєш вибухи. Але українська душа сильна, і ми молимося, щоб в Україні настав мир», – розповідає Ронда. Найстарша із сестер – Брія, часто їздить в АТО, особливо на Різдво. Родина витрачає власні кошти, щоб придбати необхідні речі для військових, чимало допомоги отримують від незнайомців – їм жертвували речі та фінанси на допомогу бійцям. Друг сім’ї із США придбав на аукціон в штатах американське військове спорядження. Усе поїхало на передову.

«Ми спілкувалися з солдатами, намагалися дарувати їм радість, підтримку. Вони безмежно вразили нас своїм позитивом та силою», – каже Ронда.

На питання про зміну громадянства – посміхаються: не проти змінити паспорти на українські, але поки що не можуть. Їхні батьки похилого віку живуть в Америці, а подвійне громадянство заборонене. Втім, кажуть, за паспортом вони американці, в душі – українці.

Сергій Квашеняк

^ Наверх