НОВИНИ

«Мені вдягали протигаз, заливали рідину, що викликала нудоту, і я в протигазі захлинався своїми ж блювотними масами»

«Мені вдягали протигаз, заливали рідину, що викликала нудоту, і я в протигазі захлинався своїми ж блювотними масами» 26 Листопада 2018

І це далеко не найгірша з тортур, які до українських активістів застосувала у Криму російська ФСБ.

Коли ще школяркою у романі Івана Багряного «Сад Гетсиманський» натрапляла на сцени катувань українців енкаведистами, думала: «Господи, яке то щастя – знати про це лише з книжок». Бо навіть припустити не могла, що кошмари минулого стануть реальністю сучасної України.

Та очевидці анексії Криму підтверджують: справу Сталіна тепер успішно продовжує Путін. На території РФ досі діють табори, схожі ГУЛАГи. І тих, хто не вдоволений діями диктатора, сьогодні знову катують. Журналістки Олена Халімон та Анна Андрієвська зібрали свідчення людей, які пройшли крізь катівні ФСБ. Спогади очевидців вражають…

Мама кримчанки Олени Долі за сталінських часів була зв'язковою УПА на псевдо Береза, не з чуток знала про катівні НКВС. І це ж треба, аби дочка зв'язкової УПА, переїхавши 2002-го до Криму, у віці 65 літ теж ледь не потрапила до катівень, тільки ФСБ.

«3 грудня 2013 року українська громада (і я зокрема) поїхала з Криму на Майдан до Києва, і в цю ніч нам підпалили церкву. Дякувати Богу, згоріла тільки баня. Коли я повернулася з Києва 5 грудня вранці, була дуже шокована цією подією. Сльози проливалися цілодобово. Я особисто писала плакати «Геть брудні руки від Криму!», «На колінах тільки перед Богом», які ФСБшники особливо активно фотографували». Тоді ж телефон Олени Долі стали прослуховувати…

Ще не відбулося референдуму, як активних українців у Криму стали залякувати. Щоб не привертати уваги окупаційної влади, Олена Доля, навіть не виписавшись із квартири, виїхала з півострова. І дуже вчасно. Бо через два місяці після референдуму до неї додому прийшли бритоголові молодики, не знайшовши жінки, стали ходити по сусідах і допитуватися:«Чи відоме вам місце перебування Долі?» І якби жінка вчасно не зникла, хтозна, чи лишилася б жива.

В той же період, у травні 2014-го, незвані гості прийшли до ще одних українських кримчан – Афанасьєвих. Сина Геннадія забрали в ФСБ, бо він упродовж лютого – квітня 2014-го ходив на антипутінські мітинги, носив їжу українським військовим, яких брали в облогу регулярні війська РФ, і навіть посмів знятися у кліпі, читаючи вірш Василя Симоненка. Уявляєте – просто за вірш українського поета, якого в Союзі теж переслідували, жорстоко побили і довели до смерті у віці 28 років.

Ось як відбувалося затримання Геннадія: «9 травня 2014 року я йшов на парад до Дня Перемоги в Сімферополі з фотографією мого прадіда. Якісь люди прямо в центрі міста повалили мене на землю, вивернули руки за спину та наділи кайданки, які не знімали 767 днів. Мені на голову надягли мішок. Дорогою пообіцяли, що відвезуть до лісу, я ритиму собі могилу і лежатиму в ній, якщо не відповідатиму на їхні питання». А потім упродовж десяти днів у приміщенні, що стоїть у центрі Сімферополя, російська ФСБ вибивала «зізнання» з активіста.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Екс-чоловіка Подкопаєвої завербувала ФСБ, аби він створив проросійську партію (відео)

«Мені вдягали протигаз на голову і закривали шланг. Я починав задихатися і втрачати свідомість. Вони відкривали шланг, бризкали туди якусь рідину. Я вдихав її. Починалася блювота, яка нікуди не могла вийти, і я захлинався нею. Потім вони брали паяльника і (я процитую) казали: «Сейчас мы в тебя его засунем холодным, а потом включим, он будет нагреваться, и у тебя все там сгорит. И в тюрьме с тобой будут все годы, пока ты будешь там находиться, продолжаться все эти насильственные половые акты». В інший день знімали одяг, до статевих органів прив'язували оголені дроти, крутили якусь «катушку», яка була схожа на польовий телефон, і я відчував струм по всьому тілу. Це дуже важко і дуже боляче. Мені казали, що те саме буде і з моєю матір'ю».

Геннадій Афанасьєв

Десять днів Геннадій тримався. Та врешті зробив те, що від нього вимагали натомість за припинення тортур, – дав свідчення проти Олега Сенцова та Олександра Кольченка, яких потім посадили за ґрати.

Коли російська «феміда» засудила Геннадія до семи років ув'язнення в колонії суворого режиму, мати в'язня, Ольга Афанасьєва, яка завжди була аполітичною і російську вважала рідною мовою, на власні очі побачила сталінський ГУЛАГ сучасної Росії. Бо саме туди, в Республіку Комі, етапували сина Ольги. Більше від двох років Геннадій провів серед снігів та лісів тільки за те, що не підтримав анексії Криму. Аж у червні 2016-го його вдалося визволити. Через переслідування у Криму мати із сином не змогли лишатися на півострові і, не взявши із собою нічого, переїхали до Києва.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Всю правду про життя в Криму розповідають ті, хто на власні очі бачив криваві злочини путінського режиму

Щойно Геннадія звільнили з катівні ФСБ, як у неї потрапив Євген Панов: до війни – водій Запорізької АЕС, а з 2014-го – учасник АТО й волонтер. Його затримали о 3-й ночі в пункті пропуску «Армянськ», коли в серпні 2016-го він просто перетинав кордон Криму. Затримали, вдягнули кайданки і впродовж п'яти наступних діб катували, аби зізнався, нібито «прямував до Криму з метою диверсійної діяльності за завданням української розвідки». А оскільки чоловік відмовлявся зводити на себе наклеп, то ФСБ вдалося до звичних методів «розв'язати мову»: вдягали на голову мішок, не давали їсти, примотавши скетчем до стільця, били, до оголеного тіла під'єднували струм, щоб усе тіло трясло, а шкіра горіла.

«Після затримання й тортур на мій статевий орган надягали пластиковий хомут, яким стягували орган, він синів, і я відчував сильний біль, – вже після звільнення розповів Євген Панов. – Під час катувань я не витримував. Кричав: «Ви – гестапо!» Але від цього вони тільки сміялися».

Звісно, Євгена «зламали». Він зізнався в «диверсійній діяльності». Його, лежачого, доставили у московське СІЗО. А весь цей період Євгенова мама молилася за порятунок сина. «У 2010 році я мала онкологію, Женя всюди зі мною мотався, і я встала на ноги. Коли він повернувся з АТО, я думала, найстрашніше ми пережили. Але коли у серпні Женю затримали, це був жах. Я два тижні була непритомна, місяць пролежала в лікарні. У лютому 2017-го Женю доставили з «Лєфортово» (СІЗО в Москві) літаком у лежачому стані, він практично не міг ходити, в нього була викручена права рука, проблеми з хребтом, німіли рука та нога. (…)Коли слідчий давав мені дозвіл на побачення з сином, я йому сказала: мій син ні в чому не винен. Він відповів мені: «Я знаю, що ваш син не винен, але вдіяти нічого не можу».

І схожих історій – сотні! А кримськотатарського активіста Решата Аметова взагалі закатували до смерті. «Тіло Решата було понівечене безліччю ножових поранень, в нього були поламані ребра, виколоті очі. Його тіло було страшенно деформоване, лікарям довелося збирати його, як конструктор», – розповіла очевидець жахливих подій Лєране Хайбуллаєва. І катів не зупинили ні молодий вік Решата Аметова, ні його четверо дітей (молодшій із доньок було тоді лише чотири місяці).

…Зараз кримчани потрохи прозрівають. У книзі «Люди «сірої зони» кримчанка Оксана (прізвище назвати жінка побоялася) підтверджує: «Нині у Криму лікарі жаліються, що зарплати зменшилися наполовину. Спочатку пенсіонери раділи, що їм стали більше виплачувати грошей, але після різкого скачка цін люди відчутно збідніли. На півострові – хронічна атмосфера страху і терору.  Все більше на вулицях пишуть, що Крим – це Україна, але переважно люблять писати про Путіна – «Путін – х**ло». Дуже приємно бачити на День Незалежності України людей у вишиванках, у когось сережки синьо-жовті, в когось футболка. У магазинах рушники кладуть поряд синій і жовтий або кулькові ручки… такий пасивний протест. Чиновники поводяться по-совєцьки. В маршрутці одна бабуся каже іншій: сьогодні «викинули» талончики до ендокринолога. Тобто нинішня ситуація в Криму – це Совєцький Союз не в кращому його прояві»

Втім головне питання «Коли півострів вдасться звільнити з-під окупації?» так і лишається без відповіді. Українці вірять: Крим повернеться до України. Але скоро це точно не станеться.

Оксана Бубенщикова

^ Наверх